МІЖНАРОДНА СУДОВА ПРАКТИКА У ГАЛУЗІ СВОБОДИ ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ

Погляди Європейського суду з прав людини на проблематику щодо реалізації основоположного права  на свободу вираження поглядів

Снимок2

Згідно з частиною 1 статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція): «Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів».

Отже, право на свободу вираження поглядів включає такі складові:

  • свободу дотримуватися своїх поглядів;
  • свободу одержувати інформацію;
  • свободу передавати інформацію та ідеї.

Формулювання статті передбачає, що йдеться про можливість реалізовувати ці свободи «без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів».

Частина друга цієї статті визначає, що: «Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду».

Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав справи, у яких заявники вказували на порушення органами влади статті 10 Конвенції. Втім, практика суду у цих справах з роками змінювалася. Надалі ми розглянемо справи, які відображають погляди Європейського суду на проблематику щодо реалізації основоположного права людини на свободу вираження поглядів в різних державах.

Зауважимо, що Європейський суд з прав людини відносно нещодавно став рухатися у напрямку ширшого тлумачення поняття «свободи отримання інформації» і тим самим у напрямку визнання права на інформацію (Рішення Європейського суду у справі Társaság а Szabadságjogokért проти Угорщини (CASE OF KENEDI v. HUNGARY)).

Рішення Європейського суду у справі Társaság а Szabadságjogokért проти Угорщини (CASE OF KENEDI v. HUNGARY)

Більшість експертів вважають, що ця справа стала історичною і показовою подією, коли в Європейському суді з прав людини було винесено рішення на користь Угорського союзу громадянських свобод щодо скарги проти угорського уряду. Справа стосувалася того, що члени організації хотіли отримати інформацію про скаргу, яку у 2004 році подав до Конституційного Суду Угорщини один угорський депутат щодо відповідності проекту про внесення змін до Кримінального кодексу Угорщини. Однак ні через ланку загальних судів, ні через Конституційний Суд Угорському союзу громадянських свобод отримати інформацію про скаргу не вдалося – їм було відмовлено у наданні такої інформації.

Проте Європейський суд з прав людини Рішенням у справі Társaság а Szabadságjogokért проти Угорщини одноголосно визнав, що свобода вираження поглядів, яка передбачена статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, включає в себе також право на отримання інформації від державних органів[1].

Рішення ЄСПЛ у справі Халдіманн та інші проти Швейцарії (скарга № 21830/09) (AFFAIRE HALDIMANN ET AUTRES c. SUISSE)

Заявниками є четверо журналістів, які використовували приховану камеру, щоб розкрити справу про шахрайство. Вони видавали себе за потенційних клієнтів і знімали страхового агента, після чого показали це в ефірі. Пізніше журналістів засудили за вторгнення в приватне життя і призначали їм штраф. Рішення суду було оскаржено у Федеральному суді, зокрема, посилаючись на порушення свободи вираження поглядів, але оскаржене рішення залишилось у силі. Коли журналісти звернулися до Європейського суду, останній встановив, що втручання в особисте життя в цьому випадку не є настільки кричущим, щоб кинути тінь на суспільний інтерес до діяльності страхової компанії. Він також зазначив, що застосування штрафу може призвести до того, що журналісти будуть утримуватися від критики щодо фактів, які становлять суспільний інтерес[2].

Рішення ЄСПЛ у справі Браун проти Польщі (скарга № 30162/10) (CASE OF BRAUN v. POLAND)

Грегор Міхал Браун (Grzegorz Michal Braun) – журналіст, режисер, історик. У 2007 році взяв участь у бесіді, організованій радіостанцією «Polskie Radio Wrocław», під час якої він заявив, що професор ЖМ був співробітником спецслужб у часи комуністичного режиму в Польщі. Громадянин ЖМ звернувся до суду з вимогою захистити його персональні дані, опублікувати спростування і відшкодувати моральну шкоду у вигляді штрафу. Заявник опротестував рішення суду, але «вирок» залишився в силі. Суд зазначає, що судовий процес проти дій заявника є втручанням в його право на свободу вираження. Причини, на які посилаються внутрішньодержавні судові інстанції, не можуть вважатися Судом достатніми для визнання пана Брауна винним[3].

Рішення ЄСПЛ у справі Sîrbu and others проти Молдови (CASE OF SÎRBU AND OTHERS v. MOLDOVA)

Заявники вчасно не отримали повідомлення про підвищення заробітної плати працівникам в інших міністерствах, оскільки відповідне рішення уряду мало статус таємного. Заявники, які працювали в Міністерстві внутрішніх справ, почали отримувати підвищені виплати на рік пізніше, ніж їхні колеги з інших відомств. Отже, вони вказали, що через відсутність доступу до інформації вони не одержали вчасно належну їм зарплатню. Згідно з рішенням Суду, у цьому випадку свобода одержувати інформацію не може бути прирівняна до обов’язку держави оприлюднювати таємні документи. Це рішення 2004 року є показовим, оскільки, воно демонструє еволюцію демократичних принципів у сфері свободи інформації[4].

Рішення у справі Youth Initiative for Human Rights проти Сербії (CASE OF YOUTH INITIATIVE FOR HUMAN RIGHTS v. SERBIA)

У 2013 році Європейський суд з прав людини розглянув справу, де йшлося про відмову розвідувальної служби Сербії повідомити громадській організації дані про кількість людей, щодо яких було проведене спостереження. Цікаво, що розвідувальна служба спершу повідомила, що інформація не може бути надана, оскільки це зашкодить державним інтересам. Однак за скаргою громадської організації Інформаційний Комісар Сербії виніс рішення про надання цієї інформації. Після цього розвідувальна служба ще раз відмовила запитувачам, вказавши, що не володіє такими даними. Розглядаючи справу, Європейський суд назвав цю відповідь «непереконливою». Суд підкреслив, що «концепція “свободи отримувати інформацію” включає право доступу до інформації». «Коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, і має таку ж важливість, як ЗМІ» – ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що стосовно заявника «було втручання у його право на свободу вираження» і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, Суд визнав порушення статті 10 Конвенції[5].

Рішення ЄСПЛ у справі Ерла Хлінсдоттір проти Ісландії (скарга № 54125/10) (CASE OF ERLA HLYNSDOTTIR v. ICELAND) (No.2)

Журналістка газети «DV» Ерла Хлінсдоттір в 2007 році опублікувала статтю про кримінальну справу щодо пана Y і пані X, директорів реабілітаційного центру для осіб, які страждають наркотичною, алкогольною залежністю та залежністю від азартних ігор. Громадянин Y звинувачувався в сексуальному насильстві щодо пацієнток, а пані X – у співучасті. Стаття, опублікована в «DV», містила інтерв’ю та коментарі однієї із жертв подружньої пари, а також заяви свідків. У 2008 році пані X звернулася до суду, звинувативши журналістку в дифамації і наклепі. За даною справою Суд постановив, що вища за ієрархією судова інстанція не обґрунтувала своє рішення достатньою мірою для переконливого доказу того, що заявниця діяла зі злим умислом або іншим чином при висвітленні питання, що становлять суспільний інтерес. Отже, рішення Верховного Суду не було засновано на достатніх мотивах і не було сумірним заходом у відповідності до частини 2 статті 10 Конвенції[6].

Рішення ЄСПЛ у справі Маріан Mачіежевскі проти Польщі (скарга № 34447/05) (CASE OF MARIAN MACIEJEWSKI v. POLAND)

Маріан Mачіежевскі працював як журналіст у газеті «Gazeta Wyborcza- Gazeta Dolnośląsk», де в листопаді 2000 року було опубліковано серію статей, що описують крадіжки мисливських трофеїв з офісу колишнього судового пристава громадянина Х.Ж. Також журналіст покритикував юстицію в країні, стверджуючи, що існує змова між прокурорами і суддями, які хочуть знищити Х.Ж. На ім’я заявника в 2002 році був зареєстрований позов до суду зі звинуваченнями в наклепі. Пройшовши через усі етапи національного суду, журналіст звернувся до Європейського суду, який зазначив, що національні суди не мали необхідних і достатніх підстав для виправданого втручання в судовому процесі. Європейський суд встановив диспропорції державного втручання і цілі[7].

Рішення ЄСПЛ у справі Лаврік проти Румунії (скарга № 22231/05) (CASE OF LAVRIC v. ROMANIA)

13 лютого 2002 року щоденна газета «România libera» опублікувала дві статті, в яких прокурор Олена Лаврік була звинувачена у фальсифікації судового рішення, в результаті якого невинна людина потрапила за ґрати. Олена Лаврік звинуватила журналіста в наклепі, a перша інстанція наклала штраф розміром у 10 мільйонів леїв. Вища судова інстанція вважала журналіста невинуватим, ухваливши, що він виніс «оціночне судження» при здійсненні свого права на свободу вираження. Не погодившись із цим рішенням національного суду, пані Олена Лаврік подала скаргу до ЄСПЛ проти Румунії. Суд постановив, що немає ніякого сумніву в тому, що в демократичному суспільстві особи мають право коментувати і критикувати судову систему та осіб, зайнятих в ній. Незважаючи на це, подібна критика не повинна виходити за певні рамки, тому що це в інтересах громадськості, що судді та судові інстанції користуються довірою у громадян[8].

Рішення ЄСПЛ у справі Міка проти Греції (AFFAIRE MIKA v. GRÈCE, скарга № 10347/10)

Заявниця, колишній лідер опозиції, опублікувала в газеті статтю, що стосувалася низки державних чиновників, за що була засуджена за звинуваченням у поширенні наклепу в пресі. Заявниця подала скаргу про те, що її засудили радше за її думки, ніж за дії або факти. Суд дійшов висновку про порушення статті 10 Конвенції. Окрім того, Суд нагадує, що, відповідно до його практики, свобода вираження є однією з основ демократичного суспільства, однією з основних умов для її прогресу і розвитку. Стаття 10 Конвенції охороняє не тільки ту «інформацію» та «ідеї», які благозвучні і нешкідливі, але також і ті, які ображають, шокують чи турбують. Такими є вимоги плюралізму, толерантності і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» не може вважатися таким. Як зазначено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, однак, повинні бути чітко встановлені, а необхідність існування певних обмежень має бути переконливо обґрунтована[9].

 

[1] CASEOF KENEDIv. HUNGARY (Applicationno. 31475/05http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-92663#{“itemid”:[“001-92663″]}

[2] AFFAIRE HALDIMANN ET AUTRES c. SUISSE (Requête no 21830/09)

http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/Pages/search.aspx#{“sort”:[“kpdateescending”],”documentcollectionid2″:[“GRANDCHAMBER”,”CHAMBER”],”violation”:[“10″],”itemid”:[“001-152424“]}

[3] CASE OF BRAUN v. POLAND (Application no. 30162/10

http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/Pages/search.aspx#{%22sort%22 [%22kpdate%20Descending%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22violation%22:[%2210%22],%22itemid%22:[%22001-147676%22]}

[4]CASE OF SÎRBU AND OTHERS v. MOLDOVA (Applicationsnos. 73562/0173565/0173712/0173744/0173972/01 and 73973/01)

http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-61819#{“itemid”:[“001-61819″]}

[5]CASE OF YOUTH INITIATIVE FOR HUMAN RIGHTS v. SERBIA (Application no. 48135/06)

http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-120955#{“itemid”:[“001-120955″]}

[6] CASE OF ERLA HLYNSDOTTIR v. ICELAND (No.2) (Application no. 54125/10) http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/Pages/search.aspx#{%22sort%22:[%22kpdate%20Descending%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22violation%22:[%2210%22],%22itemid%22:[%22001-147272%22]}

[7] CASE OF MARIAN MACIEJEWSKI v. POLAND(Application no. 34447/05)

http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/Pages/search.aspx#{%22sort%22:[%22kpdate%20Descending%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22violation%22:[%2210%22],%22itemid%22:[%22001-150228%22]}

[8] CASE OF LAVRIC v. ROMANIA (Application no. 22231/05)

http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/Pages/search.aspx#{“sort”:[“kpdateDescending”],”respondent”:[“ROU”],”documentcollectionid2″:[“GRANDCHAMBER”,”CHAMBER”],”itemid”:[“001-140006″]}

[9] AFFAIRE MIKA v. GRÈCE (Requête no 10347/10) http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/Pages/search.aspx#{“sort”:[“kpdateDescending”],”languageisocode”:[“FRA”],”documentcollectionid2″:[“GRANDCHAMBER”,”CHAMBER”],”violation”:[“10″],”itemid”:[“001-139487″]}

 

Posted in Новини, Публікації, Роз'яснення законодавство та правозастосування, Судова практика.