Відкритість органів влади в контексті законодавства про доступ до публічної інформації

Roksolana_Stadnyk (2)

Стадник Роксолана Ігоревна, заступник директора Департаменту інформації та комунікацій з громадськістю, начальник Управління забезпечення доступу до публічної інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України

Постановка проблеми. Необхідними інструментами дотримання демократичних принципів відкритості та прозорості органів влади та конституційних прав громадян на інформацію – є формування і розвиток якісної інформаційно – комунікаційної інфраструктури. Для цього потрібен постійний та конструктивний діалог суспільства та влади, а також впровадження новітніх організаційних, науково-технічних, методичних та інших інформаційних механізмів. Це все є основою високих стандартів професійності та ефективності державного управління.

актуальність дослідження зумовлюється тим, що сфера обміну інформацією в Україні помітно розширяється. Відбувається потужний розвиток комунікацій, а відтак постає потреба у розробленні управлінських технологій комунікацій. Особливого значення ці питання набувають в умовах становлення і розвитку двостороннього та дієвого діалогу громадськість – влада [10, с. 164].

Зв’язок визначеної теми із науковими та практичними завданнями, які сьогодні стоять перед суспільством, корелюється прагненням побудувати в Україні орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя [2].

аналіз наукових досліджень і публікацій показує, що спектр вивчення інформаційно-комунікаційної сфери суттєво поглиблюється. Розуміння засад комунікативної філософії прийшло до нас порівня- но недавно. Досить швидко ідеї, викладені в роботах таких всесвітньо визнаних філософів, як К. Ясперс, М. Бубер, О. Больнов, К. О. Апель, М. Рідель, Ю. Хабермас та інших, захопили українських до- слідників. Вчені Інституту філософії Національної академії наук Л. Ситниченко та О. Єрмоленко першими відкрили українським читачам «поняттєвий обрій» філософії комунікації, переклали класиків комунікативної філософії українською мовою [10, с. 164]. Сьогодні прийшов час впровадження новітніх принципів комунікації у сферу інформаційних відносин, яким присвячується означена стаття.

Один із принципів міжнародних стандартів, що застосовується у законодавчих актах деяких держав – членів ЄС про свободу інформації – це принцип максимальної відкритості, який полягає у тому, що державні органи зобов’язані розкривати інформацію, а кожний член суспільства має відповідне право отримувати її [8, с. 336]. Серед інших принципів, – це обов’язок оприлюднення інформації, яка має особливе значення. Під свободою інформації розуміється не лише те, що державні органи надають інформацію у відповідь на запити, але й те, що вони самі оприлюднюють та широко розповсюджують документи, які становлять особливий суспільний інтерес, залежно від наявних ресурсів та можливостей [8, с. 336]. Найпоширенішою формою отримання інформації, безперечно є її різноманітне публічне розповсюдження через канали мовлення та пресу [11, с. 4].

Законодавство України про доступ до публічної інформації, з точки зору запитувача, визначає як пасивний так і активний доступ до інформації розпорядника. «Пасивний» означає, що інформація вже була оприлюднена розпорядником, і запитувачу не потрібно вчиняти активні дії із запитуванням такої інформації, а достатньо лише ознайомитися із поширеною інформацією. «Активний» спосіб полягає у доступі шляхом подання запиту на отримання інформації до її розпорядника [9, с. 60].

Стаття 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлює перелік відомостей, що підлягають обов’язковому оприлюдненню розпорядником в ініціативному порядку та його порядок. Зокрема, інформацію про свою діяльність, а саме: організаційну структуру, місцезнаходження, повноваження, структуру, поіменний керівний склад, їх службові номери телефонів, адреси електронної пошти, розклад роботи та графік прийому громадян, порядок та умови надання послуг, обсяг та механізми витрачання бюджетних коштів, тощо.

Важливо те, що розпорядники інформації зобов’язані серед іншого оприлюднювати прийняті ними рішення, тобто нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних) – не більше п’яти робочих днів з дня затвердження документа, а прийняті проекти рішень, що підлягають обговоренню – не пізніше двадцяти робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття [3].

Законом України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» визначені наступні форми підготовки, регулярного та невідкладного оприлюднення інформації: випуск і поширення бюлетенів, прес-релізів, оглядів, інформаційних збірників, експрес-інформації тощо; проведення прес-конференцій, брифінгів, організація інтерв’ю з керівниками органів державної влади та органів місцевого самоврядування для працівників вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації; підготовка і проведення теле- і радіопередач; забезпечення публікацій у засобах масової інформації керівників або інших відповідальних працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування; створення архівів інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування [4].

Різноманітні способи систематичного та оперативного оприлюднення інформації закріплені статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Серед них: в офіційних друкованих виданнях чи стендах, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, тощо [3].

Задля підвищення ефективності та прозорості діяльності органів державної влади шляхом впровадження та використання сучасних інформаційних технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що відбуваються у державі, розпорядники, які мають офіційний веб-сайт, зобов’язані оприлюднювати на ньому інформацію, передбачену законодавством про доступ до публічної інформації та Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» [5].

Це сприятиме оперативній появі інформації та якнайбільшому її поширенню. Дослідження аналізу даних, отриманих від 36000 відвідувачів федеральних веб-сайтів та 14 відомств-учасників, проведене у Сполучених Штатах Америки Федеральною комісією зв’язку, показало, що коли громадяни бачать високу прозорість федерального веб-сайту, вони на 85% більше задоволені, ніж ті, хто низько оцінює рівень його прозорості. Громадяни, які сприймають федеральний веб-сайт як дуже прозорий, як правило більше довіряють загальній діяльності Уряду (46%) і в майбутньому більше схильні до участі у співробітництві з даним відомством шляхом висловлення своїх думок та ідей через інтернет або поза ним (40%). Ці типи поведінки та відношення громадян кваліфікують як «священний крааль відкритого, економічного, демократичного та ефективного уряду» [8, с. 336]. Саме тому, з метою поліпшення умов для розвитку демократії, реалізації громадянами конституційних прав на участь в управлінні державними справами і на вільний доступ до інформації про діяльність органів влади, а також забезпечення гласності та відкритості їх діяльності, усі державні органи повинні забезпечити систематичне розміщення і постійне оновлення на офіційних веб-сайтах, у мережі Інтернет інформації про свою діяльність [5]. Разом із Урядовим порталом [17], на якому регулярно оновлюється інформація про діяльність органів виконавчої влади, також функціонує урядова інтернет платформа «Громадянське суспільство і влада», метою якої є надання громадянам додаткових можливостей щодо участі у формуванні та реалізації державної політики. На сайті започатковано електронну форму консультацій, у зв’язку з чим відвідувачі можуть взяти участь в обговоренні урядових проектів, висловити свої пропозиції та зауваження до них. Крім того, можна ознайомитися з матеріалами органів виконавчої влади про проведені консультації з громадськістю, громадські слухання, конференції, семінари, «круглі столи» [18]. Актуальним для України є досвід Уряду Великобританії у створенні он-лайн платформи, яка служить для громадян єдиним пунктом доступу до інформації та послуг державного сектора. Портал використовується як центр надання інформації, он-лайн послуг і опитування громадської думки з питань, винесених урядом на широке обговорення. П’ять секцій порталу надають додаткову інформацію, призначену для окремих груп населення – молоді, британців, які проживають за кордоном, батьків, осіб з обмеженими можливостями та осіб, які за кимось доглядають [8, с.336]. У Австрії, одним із головних каналів інформаційного обміну між австрійськими органами влади та громадянами є веб-портал «HELP» [20]. Портал розподілений на чотири головні секції, призначені для різних груп населення: фізичних осіб, бізнесменів, молоді та осіб старшого віку і надає інформацію користувачам з різних тем. Зокрема, перелік та шаблони документів для проходження офіційних поцедур, інформацію щодо реєстрації новонароджених, укладання шлюбу, житлові та паспортні питання, а також надає можливість виконувати деякі з цих процедур в електронному режимі.

Статтею 10 Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів встановлено, що органам державної влади належить із власної ініціативи і в тих випадках, коли це виправдано, вживати всіх необхідних заходів щодо опублікування офіційних документів, які перебувають в їхньому розпорядженні, в інтересах підвищення прозорості та ефективності органів державного управління та сприяння інформованому залученню громадськості у справи , які становлять суспільний інтерес [12]. У Республіці Болгарія, законом про доступ до публічної інформації, прийнятим у 2000 році, саме з метою максимального полегшення доступу до публічної інформації запитувачів, передбачено обов’язок щодо розкриття публічної інформації державними органами про свою діяльність шляхом її регулярної публікації або з використанням інших форм оприлюднення [15]. Законом Нідерландів від 31 жовтня 1991 року, закріплено, що адміністративний орган забезпечує надання інформації у зрозумілій формі і в такий спосіб, щоб вона дісталася до зацікавленої сторони і максимально можливої кількості громадян за достатній час, який дозволить їм своєчасно довести власну думку до відома адміністративного органу [19]. Так, перш за все, для зручності самих користувачів, законодавством України про доступ до публічної інформації передбачено створення системи обліку публічної інформації розпорядника. Тобто – це електронна база даних про публічну інформацію, що перебуває у суб’єкта владних повноважень, і розміщується на офіційних веб-сайтах органів влади. Серед відомостей, які вносяться до бази, – це назва, номер, дата створення документа, джерело інформації, передбачена законом підстава віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом та строк такого обмеження, вид, форма та місце зберігання, тощо [7]. Такі механізми відповідають ще одному міжнародному принципу – принципу сприяння доступу до інформації, який полягає в тому, що усі державні органи зобов’язані створити відкриті й доступні внутрішні системи забезпечення права громадян на отримання інформації. Для прикладу, Уряд Словенії зобов’язав усі державні установи створити на своїх веб-сайтах та регулярно оновлювати каталоги публічної інформації [8, с. 336].

Отримувати інформацію про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування громадськість також може завдяки праву вільного доступу на їхні засідання. При цьому, суб’єкти владних повноважень повинні заздалегідь повідомляти про свої засідання та забезпечувати належну організацію подібних заходів, з можливістю прямої відео- чи аудіотрансляцією.

«Активний» вид доступу до публічної інформації, з точки зору запитувачів, полягає у обов’язку розпорядників інформації надавати інформацію у відповідь на їхні запити. Постановою Уряду затверджена форма та порядок, яким передбачено максимально спрощену процедуру подання запиту поштою, електронною поштою, телефоном чи факсом [6]. Так, в Україні запитувач отримує відповідь на запит не пізніше п’яти днів. Якщо запитується інформація для захисту життя чи свободи особи, стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аврій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян, відповідь надається не пізніше 48 годин з дня отри- мання запиту. Розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обгрунтуванням та повідомленням такого продовження запитувача письмово, не пізніше 5 робочих днів з моменту надходження запиту. Для порівняння, відповідь запитувачам у Бельгії [13] та Швейцарії [14] надаються протягом 30 днів, Болгарії – 14 днів [15], в окремих випадках 24 дні, Сербії – 15 днів, в окремих випад- ках 40 днів [16].

Конституцією України закріплено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Однак здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Обмеження доступу до інформації та порядок її надання здійснюється відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» [3]. Подібні застереження прийняті й у міжнародному праві, але якщо обмеження вводяться задля втілення демократичних цінностей. Кодекс належної адміністративної поведінки службовців Генерального секретаріату Ради Європейського Союзу у їхніх професійних стосунках з громадськістю та Кодекс належної адміністративної поведінки у стосунках з громадськістю, прийнятому Європейською комісією, визначають стандарти відкритості та надання інформації, а також обробки запитів. Відповідно до їх положень, вся інформація, якщо вона не захищена окремим законом, повинна надаватися без ускладнень і в повному обсязі. Про причини відмови у наданні інформації, автор запиту обов’язково повідомляється [8, с. 336].

Висновки. Узагальнюючи потрібно зазначити, що українське законодавство про доступ до публічної інформації цілком відповідає вимогам міжнародних стандартів про свободу інформації. В їх основу покладені принципи максимальної відкритості та доступності громадськості на отримання інформації, обов’язку оприлюднення інформації, яка має особливе значення, надання відповіді у стислі терміни, забезпечення безкоштовної допомоги при оформленні запиту, тощо.

Стадник Роксолана Ігоревна,

заступник директора Департаменту інформації та комунікацій з громадськістю, начальник Управління забезпечення доступу до публічної інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України

Література:

  1. Конституція України від 28.06.2006 р. Відомості Верховної Ради України. – 1996. – No 30. – Ст. 14.
  2. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки» від 09.01.2007 р. No 537-V (за станом на 09.01.2007 ) // Відомості Верховної Ради України, 2007, No 12, ст.102.
  3. Закон України „Про доступ до публічної інформації” від 13.01.2011 р.

No 2939-VI ( за станом на 13.01.2011) // Відомості Верховної Ради України, 2011, No 32, ст. 314.

  1. Закон України „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” від 23.09.1997 р. No 539/97-ВР (за станом на 09.05.2011 р.) // Відомості Верховної Ради України 1997, No 49, ст.299.
  2. Постанова Кабінету Міністрів України „Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади” від 4.01.2002 р. No 3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3-2002- %D0%BF.
  3. Постанова Кабінету Міністрів України „Питання виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади” від 25.05.2011 р. No 583 [Елек- тронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/583-2011- %D0%BF.
  4. Постанова Кабінету Міністрів України „Питання системи обліку публічної ін- формації” від 21.11. 2011 р. No 1277 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article%3fshowHidden=1&art_id=244859044&cat_ id=244394482.
  5. Національні та міжнародні механізми фінансування громадянського суспіль- ства. H35 Міжнародні заходи зміцнення довіри між державою та громадянським сус- пільством. – К.: Фенікс, 2011. – 336 с.
  6. Головенко Р. Науково-практичний коментар до Закону України «Про доступ до публічної інформації» / Р. Головенко , Д. Котляр, О. Нестеренко, Т. Шевченко // За заг. ред. Д. Котляра / Під ред. А. Шевченка / Коорд. проекту В. Самохвалов. – К. : ГО «Фундація «Центр суспільних медіа»., 2012. – С. 336.
  7. Дніпренко Н. К. Комунікація: демократичні стандарти в роботі органів дер- жавної влади / Н. К. Дніпренко. – К. : ТОВ «Вістка», 2008. – 164 с.
  8. Петрова Н., Ситцевой В. Правничі засади діяльності журналістів в Україні. – К.: IREX ПроМедіа Україна, 1999. – 22 с.
  9. Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів від 27.11.2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=137773 7&Site=COE&BackColorInternet=DBDCF2&BackColorIntranet=FDC864&BackColorL ogged=FDC864.
  10. Закон Бельгії „Про гласність в сфері адміністрації” від 30.06.1994 р. [Елек- тронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.informasiya.org/docs/int/wordbelq.doc. 14. Швейцарія Федеральний Закон „Про прозорість управління” від 17.12.2004 р.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.admin.ch/ch/f/ff/2004/6807.pdf. 15. Закон Болгарії «Про доступ до публічної інформації» від 07. 07. 2000 р. [Елек- тронний ресурс]. – Режим доступу: http://legislationline.org/documents/action/popup/

id/16840.
16. Республіка Сербія, Закон „Про вільний доступ до інформації публічного

значення’’ від 02.11.2004 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. legislationline.org/download/action/download/id/3005/file/LAW%20ON%20FREE%20 ACCESS%20TO%20INFORMATION%20-%20consolidated.pdf.

Електронні ресурси:
17. http://www.kmu.gov.ua/control/
18. http://civic.kmu.gov.ua/civic/control/uk/discussion/ovv/
19. http://www.freedominfo.org/documents/NL%20public_access_government_

info_10-91.pdf
20. http://help.gv.at

Джерело: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2012-2/doc/2/02.pdf 

Posted in Думки, Новини, Публікації, Роз'яснення законодавство та правозастосування.